Казки про Песиголовців - Форум
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Корчма » Українські народні казки » Казки про Песиголовців (Казки де чималу роль відіграють песиголовці)
Казки про Песиголовців
OTAMAN4IKДата: Неділя, 27.05.2012, 11:03 | Сообщение # 1
Файний адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 51
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
Троє братів та Песиголовець.



Колись на Верховині жили троє братів: Петро, Микола й Іван. Були вони такі бідні, що крім живої душі нічого не мали. Заробити не було де, а їсти треба. Думали вони, думали, що робити і вирішили найнятись пастухами.

Прийшла весна, весела, рум’яна, запашна. Все ожило, зазеленіло. Заструменіли потоки, заспівали пташки, повіяв над полонинами вітерець.

Погнали брати овець на полонину. Пасли через цілу весну й літо. А як прийшла осінь, зібрались в село. Лиш стали спускатись з гір, як піднялася буря. Вівці втекли до лісу, і ніяк пастухи не могли їх звідтам вигнати. Прийшлося заночувати в лісі. Стали розводити багаття, щоби зігрітись і висушити одяг. Якось назбирали попід колодами сухого листя, розвели вогонь, зварили вечерю, а потім лягли й стали по черзі казки розповідати. Довго їх повідали, аж поки сон їх не зморив. Раптом чують: хтось в лісі кричить:

— Буй, бу-у-уй!

Микола озвався:

— Гей, Ге-е-ей!

І знову хтось вже ближче крикнув:

— Буй, бу-у-уй!

Микола знову:

— Гей, ге-е-ей!

І втретє голос почувся вже зовсім близько:

— Буй, бу-у-уй!

Глянули брати й поніміли з жаху: стоїть перед ними песиголовець. Сам величезний, тіло людське має, а голову псячу. На лобі око, як жарина палає.

Микола першим оговтався і крикнув псам, щоби песиголовця нагнали. Але пси песиголовця не чіпають.

— На що-сти мене кликали? — питає песиголовець.

Брати мовчать, не знають, що мають казати.

— Ну раз так, то підете зі мнов. Або буде вам тут кінець.

Налякались брати, пішли за песиголовцем. Де вже їм було боротись з таким чудовиськом. Пішли пастухи, а за ними й вівці.

Йшли брати цілу ніч, а на ранок прийшли до велетенських скель. Песиголовець загнав овець в сарай, а братів замкнув в сінях. Сидять брати й не знають, що песиголовець розклав в печі вогонь, щоби засмажити на ньому котрогось із них, а то й всіх зразу. Як піч добре розтопилась, прийшов песиголовець і став вибирати, котрого з братів взяти. Айбо були всі три такі худі, що вирішив песиголовець їх трохи підгодувати спочатку. А сам тим часом пішов в сарай, вибрав двох жирних овець, засмажив і з’їв.

Микола то все бачив крізь шпару в дверях і дуже зажурився. Не хотів він вмирати такою поганою смертю, та й братів йому було шкода. Став він думати, як би вберегтись від напасті.

— Мусимо щось робити, інакше згинемо,— сказав він братам.

Коли песиголовець ліг спати, Микола взяв велике поліно, пробрався в його кімнату і з усієї сили вдарив песиголовця по голові. Хоч і не вбив, але око вибив. Петро й Іван тим часом вискочили з хати й сховались помежи скелями.

Скочив з болю песиголовець, та так, що головою стелю проламав. А на горищі мав багато горіхів, і вони стали сипатись в дірку. Почув песиголовець, що горіхи сиплються, й каже:

— Добре, що горіхи сюди посипались. Тепер не втечеш від мене, чутиму де ти ступатимеш.

Микола злякався, сховався під лавку й сидить тихенько. А як минув перший страх, то став думати, як має обдурити песиголовця. Почав кидати горіхи в різні кути. Песиголовець думає, що то Микола ходить і давай бігати по хаті, щоби його зловити. Тоді Микола назбирав цілу жменю горіхів і кинув їх до дверей. Песиголовець вирішив, що Микола вискочив з хати, і кинувся у двір. Вибіг так швидко, що й двері не закрив. А за ним у відкриті двері вискочив і Микола.

— Ну тепер вже тебе не боюся. Ніц вже ти мені не зробиш! — крикнув песиголовцеві.

Спинився песиголовець і думає, як має відомстити своєму ворогові.

— Слухай, ти! Я подарую тобі дорогого персня. Йди бери його.

Микола здалека глянув на перстень, а той і справді дуже файний. Лиш страшно Миколі підійти за перснем і почав казати, щоби поклав песиголовець персня на землю.

— Тепер бери, я тебе не зачеплю,— сказав песиголовець, поклавши перстень. А сам подумав: «Ти лиш візьми його, подивимось, що далі буде!»

Взяв Микола персня і лиш одів його на палець, як перстень почав кричати:

— Ходи, ходи!

Песиголовець вчув голос персня і погнався за Миколою. Даремно Микола намагався зняти перстень з руки: той ніби приріс до пальця.

Довго ганявся песиголовець за Миколою. Нарешті вхопив Микола топір і відтяв собі пальця. А тоді взяв його разом з перснем, вибіг на високу скелю і кинув в урвище. А перстень все кричить:

— Ходи, ходи!

Песиголовець побіг на голос, зірвався зі скелі і впав у провалля. Там він і згинув.

А Микола випустив овець з сараю, знайшов братів, і пішли вони додому. Були вже пастухи недалеко від села, як побачили, що женуться за ними інші песиголовці. Але брати швидко перейшли з вівцями річку, і песиголовці не змогли їх наздогнати.

Прийшли брати в село, віддали овець хазяям і дістали за роботу хорошу платню. Потім поодружувались і, певне, дотепер живуть. Лиш відтоді вже ні один з братів, зачувши вночі незнайомий голос, не відкликався на нього.
 
OTAMAN4IKДата: Вівторок, 29.05.2012, 01:33 | Сообщение # 2
Файний адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 51
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
Дівчина і песиголовці



Було це у давнину, коли ще водилися в наших місцях песиголовці. Йшла одного разу дівчина-красуня полемо і раптом бачить перед собою цілу стаю песиголовців. У всіх псячі морди, самі кудлаті, страшні, злючі. Злякалася дівчина і що є духу побігла геть. Розгледіли песиголовці що дівчина собою хороша, та і говорять: “А що, якщо нам її зловити!” І вся зграя пустилася навздогін. Бачить дівчина, що їй не втекти від песиголовців, влізла на пишну сосну і сховалася в гілках.
Песиголовці не могли підняти голови, а тому їм і не видно було, на якій сосні сховалася дівчина. І ось стали вони своїми довгими списами колоти підряд всі дерева, і коли з однієї сосни потекла на землю кров, обступили вони ту сосну і вирвали її з коренем. Так і попалася дівчина їм в лапи.
Заточили її песиголовці у високому замку без дверей. У всьому замку ні душі: тільки вона та кішка. Увечері песиголовці приходили додому, а вранці знову йшли. У стелі її світлиці була віддушина, і в неї світило сонце. Дні і ночі проводила дівчина в сльозах, благала бога, щоб він допоміг їй повернутися додому. Сама вона вже не раз намагалася вибратися на волю через віддушину в стелі, але варто їй тільки занести ногу, як в світлицю вбігала кішка і бралася так завзято гострити кігті та так страшно нявкати, що дівчину проймав страх.
Одного разу, коли була вона у великій печалі і гірко плакала і благала бога визволити її з біди, перед нею з'явився раптом сивий дідок і запитав:
- Про що плачеш, дівчина?
- До батечка хочу, – відповідала вона.
- Тобі звідси не вийти – замок-то без дверей.
- Знаю, та в стелі он є віконце, і давно б вже була я на волі якби не цей котячий виродок.
- Кішка тому тебе не випускає, що в хвості у неї сидять дев'ять бісів, слуги песиголовців. Кинь їй шматок м'яса, а коли вона його схопить миттю відрубай їй хвіст і кинь його через голову на дев'ять ліктів перед собою - і тоді вже кішка тобі не перешкода. Сказав і зник, немов розтанув. Зробила дівчина, як старий радив: дала кішці м'яса, ураз відсікла їй хвіст, кинула його через голову на дев'ять ліктів, і зла тварюка відразу забилася в кут і принишкнула.
Дівчина негайно вилізла на дах. Куди ж тепер? На дворі темно, скоро вже ніч. І раптом вона бачить, як по самому коникові, ледве пересуваючи лапи, понуро плентається безхвоста кішка. Дівчина за нею. Кішка привела її до дерева, – верхівка його торкалась даху. Кішка злізла по дереву на землю, дівчина – за нею благополучно спустилася – і бігти.
Настала ніч. Прийшли песиголовці додому, побачили скривавлену безхвосту кішку і негайно зметикували, що до чого. Дванадцять песиголовців пустилися в погоню за дівчиною. А вона вже до рідного будинку підбігала. У батька її була кузня, біля самої річки. Якраз в ту ніч його не було удома – пішов шукати зниклу дочку. Водяне колесо, що роздувало ковальське хутро, не крутилося, і довкруги – мертва тиша. Штовхнулася дівчина в двері – не відчиняється, замкнута; у вікні – залізні грати. Ніяк в будинок не потрапити. Звала вона батька, звала, та все марно. Дівчина зібралася вже було прилягти на лаві перед кузнею, та раптом похопилася: “А ну як прийдуть сюди песиголовці, не минути лиха мені тоді”. Стала думати, як в будинок пробратися. І тут на розум їй прийшло, що можна зняти водяне колесо і через той отвір пролізти в кузню. Так і зробила. Тільки вона перевела дух і засвітила лучину, як зовні почулися голоси песиголовців. Вони йшли по її сліду. Не довго думаючи, підперла вона двері залізним колом, прикрила вікно, схопила велику сокиру – коваль викував її якраз напередодні – і встала у самого отвору, через який всередину пробралася. Песиголовці відразу ж примітили той отвір, і один з них просунув в кузню свою псячу голову. Дівчина розмахнулася сокирою – хвать його по шиї! І утягнула його всередину. Інші песиголовці подумали, що він сам вліз, і один за іншим стали просовувати голови в кузню, і зі всіма дівчина розправилася так само, як і з першим. Вранці повернувся засмучений коваль і побачив удома дочку і дванадцять убитих нею песиголовців.
Ось і казочці кінець, а хто слухав... той норм. хлопець... B)
 
Форум » Корчма » Українські народні казки » Казки про Песиголовців (Казки де чималу роль відіграють песиголовці)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Форма входу
Заробляйте кошти
Міні-чат
200
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 31
Підтримайте нас
WMZ(Z282196904607) WMR(R121817642763) WMU(U282661818430)
Статистика
Друзі сайту